Юрій Луценко реанімує опозицію?

Луценко на волі…
Якою він побачить країну? Чи готовий він пробачити опозиції те, що вона майже остаточно віртуалізувалася, перетворившись на ілюзіоністів, та викинувши за борт його соратників? Чи здатен він своїм авторитетом змусити опозицію вдатися до реальних дій у діалозі з народом?..
Між тим, поки Юрій сидів га ґратами, стан суспільства істотно змінився. Сьогодні опозиційні парламентарі вже не впевнені в справі, яку роблять. Тому навчилися, хоч і бездарно, імітувати, як представницькі фукнції, так і громадський протест.
Адже некеровані, хоч і свідомі громадяни, які самі йдуть протестувати – не за гроші – на мітингу можуть себе поводити не так, як хотілося би політичним імітаторам. А підсадні качки, що "заводять" натовп, та групи проплачених майданарбайтерів істотно полегшують завдання організатора "протеста". Вони своєю присутністю створюють бажаний фон та картинку для ЗМІ.
Однак, майданарбайтерство – таке саме шахрайство, як кнопкодавство та тушкозапроданство – в значній мірі погиблює парламентську кризу. Логіка очевидна. У парламенті не існує реальної більшості, а на майданах майже нема народу, на який політики можуть реально спиратися. Це патова ситуація: арифметична сума нулів дасть у підсумку нуль.
Не зрозуміло, чим керуються лідери опозиції, вдаючись до створення ілюзій. Але, якщо вони не покінчать з проплаченими мітингами, то остаточно втратять довіру виборця, що закономірно призведе до повної дискредитації парламентаризму та вкорінення авторитарної моделі управління державою.
Вчора у парку Шевченка чув від різних людей обурення щодо платних прапороносців. Отже для широкого загалу людей не є таємницею, що окремі партії платять за участь у мітингах.
Оппозіційні партії, які принципово не використовують майданарбайтерів, але замовчують цю проблему (наприклад ВО "Свобода"), змушені розділяти ганьбу з колегами, бо в уяві простих людей вони стають такими самими, як інші, зливаючись з сірою масою політиків-ілюзіоністів.
Звільнення Юрія Луценка, яке люди чекали, як свято, цілком можливо, змінить ситуацію. Просто важко повірити у те, що він буде мовчати у відповідь на політичне шахрайство своїх колег. І, нехай, ці розмови будуть непублічні, але головне – результат – очищення опозиції від імітаторів. Інакше дарма Юрій тягнув свій хрест.

Сгоревший дом Депардье - это еще один знак...



История полным ходом идет в обратном направлении. Издавна на Руси недвижимость сжигали перед тем, как отдать французам. Помните, нетленное лермонтовское "Москва, спаленная пожаром, французу отдана"?
Сегодняшний пожар в элитном доме, где расположена квартира Георгия Депардиева - знак. Улавливаете? Сгореть после того, как отдаться французу! Как изысканно, шарман!
Если настолько очевидно, что Россия, Украина и Беларусь - государства, где все наоборот, мы можем моделировать ход истории, не слазя с золотого унитаза! Разве не так?
К примеру, ты хочешь стать президентом. Ты не знаешь, что тебе делать для этого? Захвати власть и потом дорисуй недостающие голоса избирателей. Тебе мешают политические оппоненты? Посади их в тюрьму, а потом найди "доказательства" их преступлений. Женщина, хочешь счастливую семью? Нарожай детей, и только потом найди для них отца. Мечтаешь о высшем образовании? Заработай на него – сделай головокружительную карьеру, стань миллиардером, и тогда у тебя появятся шансы!
Главное – делай все наоборот, а власть, деньги, здоровье и счастье вырастут, как из-под земли. Вселенная знает, что тебе надо, если ты – гражданин страны бывшего СССР.

Даже Борис Березовский отлично понимал это до поры - до времени. Но, став жить правильно, а не так, как раньше, немедленно поплатился...

Поэтому, планируя и принимая важные решения, помни, где ты родился.


Театр абсурду...


Дивно розподілилися ролі під час стихійного лиха.
Комунальники дають інтерв'ю.
Політики та жителі міст транслюють боєві зведення з гарячих точок.
Метеорологічні служби нарешті зрозуміли, що від них щось залежить, але бояться робити прогнози.
Журналісти та блогери фотографують себе у сніжному інтер'єрі, формуючи позитивчик.
Замети розгрібають військові та пересічні громадяни.
ДАЇшники пересуваються у метро.
Паливні заправки надають матеріальну допомогу постраждалим.
Політичні партії організовують населення і з партійною символікою розкидають сніг, а потім викладають комунально-політичну рекламу в соцмережі.
Президент зник.
Азаров закликає населення виконувати роботу комунальників.
Міська влада оголосила про цілодобову роботу тисяч одиниць техніки, яку ніхто не бачив.
Зараз цікаво одне. В цій країні хоча би хтось сумлінно виконує свої, а не чужі функції? Бо голова йде кругом від абсурдної організації "порятунку" під час стихійного лиха.

Чим сьогодні займається телебачення, окрім перепосту відео блогерів?

Що таке контролююча функція ЗМІ...

Сьогодні, під час введення надзвичайного стану у Києві, адекватним контролем з боку ЗМІ потрібно вважати їхню безпочередню присутність у місцях, які влада зобов'язалась привести до ладу в невідкладному режимі.

Нагадаю, перший заступник голови КМДА Олександр Мазурчак доручив усім комунальним службам мобілізуватися та у цілодобовому режимі забезпечити очищення від снігу підходів до метрополітену, сходів підземних переходів, під’їздів до лікарень, а також підходів до магазинів.
В Києві всього 48 станцій метро, якщо не помиляюся. За 12 годин одна знімальна група може об'їхати 12 станцій. Три камери від одного телеканалу охоплюють практично весь метрополітен за день.

Зробити всеохоплюючий відео-репортаж про роботу або бездіяльність київської влади міг би будь-який телеканал. Аби масштабно показати картинку того, що насправді відбувається, для порівняння зі звітами КМДА.

Але що ми бачимо? Журналісти сидять у теплих студіях і перепощують відео блогерів про лижників на Андріївському узвозі, снігоходи, інші приколи, які набирають рекордні кількості лайків та перепостів у соцмережах. Чому фото від депутатів з візуалізацією катастрофи перетворюють їх у ньюзмейкерів та репортерів? Безперечно, вони виконують свій громадянський обов'язок. Але куди зникли справжні журналісти? Чи існує якась суттєва причина, що справжніми репортерами стають громадяни, політики, а журналісти перетворюються на копіпастерів?

Запрошую телеканали хоча би у шулявський підземний перехід, аби переконалися, що під землею майже стільки ж снігу, як і на поверхні. А сходинки – суцільна снігова гірка, у чому я переконався власноруч у суботу 22 березня. Запрошую на кожну станцію, до громадських місць. Це ваш обов'язок, а не право. Бо ви самі обрали свою професію. І мусите відповідати власному статусу.

Про дрібних мародерів та сніговбиральну техніку

Щойно їздив за хлібом з метро Житомирської на Шулявку, до Мегамаркету. Біля 19-ї години ближче до Житомирської спостерігав картину. БТР з бійцями, призначений для буксування машин, стоїть на дорозі, позує для пішоходів, які фоткаються на його тлі. Військові задоволені. Позитивно! Ніякої метушні. Радість для дітей та дорослих, позувати – не вагони розвантажувати!
На метро Шулявська біля підземного переходу скупчення народу. Сходи не очищені від снігу. Люди спускаються у підземку, хто на сраці, хто, кому пощастить, навприсядки. При тому, що КМДА розмістило на сайті заяву про "доручення усім комунальним службам мобілізуватися та у цілодобовому режимі забезпечити очищення від снігу підходів до метрополітену, сходів підземних переходів"
У самому переході снігу трохи менше, ніж на вулиці, люди місять снігову кашу прямо під землею, грузнучи по щиколотку. Поблизу жодної сніговбиральної техніки не помічено. Проспект Перемоги вільний від транспорту.
Підхожу до Мегамаркету. На розчищених стоянках супермаркету порожньо. І ось нарешті я всередині. Беру хліб, йду по молоко та інші необхідні продукти. Вже на касі, коли розрахувався, очам не повірив – дві хлібини, які поклав у візок напочатку, як корова злизала! Виявляється, хтось, поки я відходив за молоком, поцупив мій хліб. Довелося повертатися на друге коло, і купувати інший. Добре, що хоч батони не закінчилися.
Чи піде на користь вкрадений хліб, і що буде у разі справжнього економічного колапсу? - від цих думок стало якось сумно.
P.S. На весь район від м. Житомирська до Святошин цілодобово працює лише один міні-трактор. Чутки про тисячі одиниць сніговбиральної техніки, які розповсюджує КМДА, перебільшені.

Чи чекають жінки такого привітання з 8 березня?

Святкова народна ініціатива.

Проводжаючи згасаючий фейерверк 8-березневих привітань політиків до жінок, подумав, а чи не продовжити це свято! Якщо дійсно його в Україні шанують жінки.


То ж звертаюся до народних депутатів. Чому би не перейти від слів до реальних справ?
З нагоди 8 березня, міжнародного жіночого дня, керуючись змістом резолюції ООН 32/142, в якій зазначені передумови відзначання цієї дати, а саме:
- дискримінація по відношенню до жінок,
- гостра потреба участі жінок у політиці,

пропоную:

- на найближчному засіданні ВР внести законопроект про гендерні квоти, який встановлює рівне за кількістю представництво чоловіків і жінок у органах влади, у тому числі, парламенті;
- надати, як мінімум 50% вакансій помічників народних депутатів жінкам.

Певен, якщо не сьогодні, то завтра жінки по-справжньому, із вдячністю оцінять ваш крок.

P.S. Як завжди, вдячність за перепост та запрошення до дискусії народних обранців.

Хто змусить державу нести відповідальність перед людиною?

"Держава відповідає перед людиною за свою діяльність."

Ст. 3 Конституції України.


Протягом майже 17 років існування основного Закону України – Конституції, ми є свідками того, що права людини існують лише на папері, так само, як обов'язки держави перед громадянином.

Сьогодні сприймається, м'яко кажучи, диваком той, хто виконує закони, не ставлячи свої інтереси вище суспільних. А ошуканих державою громадян вважають жертвами системи, яким вже нічим не допоможеш. Між тим, ці стереотипи є хибними. Достатньо згадати історію Богдана Хмельницького, який розпочав визвольний рух після того, як його силоміць позбавили маєтку в Суботові, розграбувавши майно та принизивши сім'ю.

Громадян, які визнали, що їх ошукує держава, стає дедалі більше. Вони утворюють громадські рухи, вчаться організовувати масові протести. Але з часів Помаранчевої Революції сформувався клас політиків, які паразитують на громадянах. В Україні вкорінився політичний тренд – очолювати вже існуючі громадські рухи. Або стояти від них осторонь, якщо нема власної вигоди.

Традиційно партії не поспішають приєднуватись до громадських протестів, допоки громадські активісти не попросять їх про допомогу. Допомога, якщо й приходить, супроводжується шквалом піару, перформансами з прапорами, музичними колективами, героїзацією голодуючих ватажків, які демонстративно "падають смерттю хоробрих" на барикадах протесту.

А що ж вільна преса-"черверта влада"? Чим займаються журналісти, окрім змагань у красномовстві при висміюванні провладних злодіїв? Що дають ошуканим громадянам репортажі про золоті унітази межигірського пана та розкрадений бюджет? Що змінилося з прадавніх часів, коли царі-королі наймали блазнів, яким дозволялося все, насамперед, висміювити себе. Аби лише блазні, а не народ сміялися над тираном-правителем.

Кожна мисляча людина розуміє, що політичні артисти та блазні-журналісти виступають на одній сцені у театрі абсурду, утворивши закриту касту, куди не радять лізти, бо "політика – то брудна справа".

Їм байдуже, що причиною всіх протестів є грубі порушення прав людини з боку влади. Інакше, чим займалися правозахисники, коли нинішня опозиція мала владні повноваження? В тій самій манері, хіба що в значно меншій мірі, владні хижаки витирали ноги об конституцію, а громадяни бігали по судах, не знаходячи там справедливості.

Очевидно, сьогоднішні проблеми суспільства можна було би вирішити лише за обставин, коли працює ЗАКОН. Бо будь-які суперечки можна вирішити у суді, якщо суд справедливий.

Оглянувши сьогоднішні списки депутатів, як з влади, так і з опозиції, можна переконатися – не існує ані кадрового резерву, ані умов для повернення в конституційне поле. Одні істерично репетують з приводу оприлюднення списків помічників, бо це, для них ніби, велика небезпека. Інші наївно вважають, що Янукович звільнить Юлю або Юру, і настане справедливість, тому штурмують суди, виконуючи сценарій влади – фокусувати сили супротивника там, де нема перспектив. Окрема категорія депутатів просить підтримки в Європі, ніби там переймаються нашими, а не власними проблемами. Все це більше нагадує боротьбу з вітряками, ніж з причиною проблем – гієнами при владі.

Адже хижаку байдуже, що на нього скаржаться або критикують. Справжня небезпека для нього – організована облава з боку скривджених. Бо вони одного разу прийдуть по своє і таки візьмуть, що їм належить, без зайвих церемоній і жалості. За всіма правилами Конституції та Закону.

7 запитань до захисників Гостинного Двору

У суботу, 2 лютого 2013 року відбувся мітинг-концерт на захист Гостинного Двору. Як решта киян, я насолоджувався творчістю гурту Даха Браха, інших колективів. Слухав відгуки відомих людей про значення Гостинного Двору. Був свідком збору коштв на лікування важко травмованих захисників Гостинного. Але сприйняв дійство двояко.
З одного боку тішило, що стільки авторитетних людей небайдужі до київських проблем, до незаконних забудов, втрати архітектурно-культурної спадщини. Але з іншого – у мене виникли запитання, які не зміг не опублікувати. Особливо після того, як у мережі фейсбук, організатор мітингу відверто заявив про те, що не планував виконувати свої зобов'язання перед учасниками руху на захист Гостинного Двору.

велимовський

Тому мене, як киянина і небайдужу людину, ще більше зацікавили наступні питання.

1) Що хотіли сказати концертом організатори? З якими думками і мотивацією йшли з мітингу кияни?
2) У який спосіб кияни можуть долучитися до захисту втраченої пам'ятки архітектури? Чим конкретно вони можуть допомогти?
3) Які інструменти захисту Гостинного Двору планує застосовувати організатор мітингу?
4) Який стосунок до захисту Гостинного мав виступаючий, Капранов, ім'я якого не озвучено? Хто це був? Віталій, який увійшов до складу сандеївської кишенькової громадської ради?
5) Чому не надали слово коменданту Гостинного Двору, Андрію Пастушенку та іншим представникам від ГО, яких внесли до списку ораторів напередодні?
6) Які ініціативи по захисту Гостинного Двору започаткували ті, хто виступав на сцені, включно музичні гурти?
7) Хто з захисників Гостинного (повний перелік прізвищ) сьогодні перебуває на лікуванні у медичних закладах? Які саме ліки їм потрібні? Скільки коштів на їхнє лікування зібрано під час мітингу?

Фотозвіт мітингу – нижче.

Всього на мітингу були присутні, на мій погляд, до 350 киян.
20130302_134037

Домашні улюбленці радо підтримали мітингувальників.
20130302_132819

Гурт "Веремій" розпочинає музичну частину мітингу.
20130302_143432_4

Гурт Даха Браха зарядив енергією наповну.
20130302_145047(0)

Організатори "жартома" представили цю людину, як  "Один з братів Капранових, але який з них, ми не скажемо". Може тому так презентували, що Віталій Капранов нещодавно увійшов до складу провладної незаконної Громадської Ради при КМДА, утвореної за силовим сценарієм тоталітарної секти Аделаджі та "Молодими Регіонами"?
20130302_150354

Молоді архітектори презентували громадських проект реконструкції Гостинного Двору.
20130302_151714


Проект виступу коменданта Гостинного Двору, Андрія Пастушенка (перша частина). На думку громадськості, цей текст заборонили зачитувати з трибуни мітингу-концерту через домовленості з міською владою, згідно яких оратори не повинні говорити радикальних промов, направлених проти Попова і забудовників.

Я очень хотел жить

В очередной стал жертвой собственных понтов. На рынке возле дома бабуся продает маринованный перец. Я закаленный всякой производной гадостью, уже долгое время запросто употребляющий острый перец разных сортов стручками перорально (тут голосом Купитмана) без хлеба и закусок, спрашиваю у бабуси: "Бабушка, а перец точно острый?" Она мне: "Попробуй внучек, сын мой делает для себя, 15 грн за кг" и протягивает один. Я брал стручок из рук пожилой женщины бесстрашно. Я жрал перец РедДевил в Атланте, запихивался жгучим серрано в уличных кафе в Тайбее, и после этого ни разу не закрывался в сортире. То есть, за плечами был опыт и подготовка. Следующие 10 минут я помню смутно. Я плакал, артикулировал беззвучным ртом о помощи, глотал воздух как выброшенная на берег рыба. Бабушка сначала подтрунивала, потом начала предлагать чай с собственного термоса. Я пил, плакал, а перед моими глазами пронеслось ровно 35 лет моей жизни. «Внук для себя готовил», - оправдывалась бабуся, но я ее уже не слышал. Я очень хотел жить.

Автор – Maxim Birovash